Виявлення плазмід-індукованих генів резистентності у хворих на хронічний пієлонефрит із супутнім цукровим діабетом 2-го типу й без нього

Анотація

Інфекції сечової системи (ІСС) є найбільш поширеною групою інфекційних захворювань, переважно за рахунок хронічного пієлонефриту (ХП), на частку якого в структурі вказаної групи хвороб припадає понад 90 % випадків. В Україні ХП посідає друге місце серед усіх причин, що призводять до розвитку хронічної ниркової недостатності (ХНН). У США на частку ІСС припадає понад 100 000 госпіталізацій щорічно, найчастіше з приводу пієлонефриту. На тлі супутнього цукрового діабету (ЦД) ХП діагностується практично в кожного четвертого хворого, що у 2–3 рази частіше, ніж у загальній популяції.  Препаратами емпіричної терапії ХП є B-лактами та фторхінолони, і зростаюча резистентність до них уропатогенів обмежує терапевтичні можливості. Основним механізмом резистентності до B-лактамів є вироблення -лактамаз. Протягом останніх років збільшується кількість штамів мікроорганізмів, що мають плазмідні -лактамази розширеного спектра дії (BЛРС). Більшість штамів, що продукують ці ферменти, також проявляють корезистентентність до триметоприму, фторхінолонів і аміноглікозидів. Метою нашого дослідження було вивчити поширеність плазмід-індукованих BЛРС серед хворих на ХП із супутнім ЦД 2-го типу й без нього та виявити фактори, що можуть сприяти колонізації сечового тракту BЛРС-продукуючими бактеріями.